Грайливим дотиком лише торкнеться ніжний янгол,
І звідти вороття уже немає,
І хуртовина звіром підвиває,
Та всесвіт кинув зорі — каже пошепки бажання.
Чи гостре лезо, чи залізний дріт — нема різниці,
Ти — блискітка, лише миттєвий спалах,
Що доля так замріяно чекала,
Душа — то шовк, а тіло — наче порох, сердце — криця.
Життя в полоні дивному тримає нас, як бранців,
Де розуму плоди — немає смерті,
Примари в’ються — пристрасті уперті,
Які зникають ввечері та спокушають вранці.
Касанием игривым только тронет нежный ангел,
Оттуда нет и не было возврата,
И воет буря зверем возле хаты,
Но космос звёзды бросил — шепчет вкрадчиво желанья.То обоюдоострый нож иль прут стальной — детали,
Ты — тусклый блик всего, зарницы вспышка,
Что ждёт давно судьба не понаслышке.
Душа, как шёлк, а тело - прах, лишь только в сердце сталь есть.А жизнь нас крепко держит всех в узде, как будто пленных,
Нет смерти там, где прорастает разум,
Но он ведом страстями всеми сразу,
Что ночью мрут, а утром воскресают непременно.